Економіст Богдан Долінце зауважив, що Defence City володіє значними перевагами, але не являє собою всеосяжне рішення для всіх учасників ринку. Він наголосив на відсутності заохочень для місцевого виробництва та формальні перешкоди для можливих резидентів.
Спеціальний нормативно-правовий режим Defence City відкриває перед організаціями оборонно-промислової сфери спектр вагомих переваг, але в діючій редакції не слугує комплексним рішенням для всіх суб’єктів ринку. Про це в коментарі УНН повідомив економіст і авіаційний фахівець, керівник авіаційного сектору Богдан Долінце.
Defence City чи Дія.City
За словами фахівця, однією з головних особливостей є те, що підприємство ОПК по суті не може одночасно перебувати в двох особливих режимах. Мається на увазі Дія.City та Defence City.
“Цей особливий режим – Defense City, він, в цілому, надає багато важливих переваг для підприємств оборонно-промислового комплексу. Однак частина фірм все ж таки не розглядає його для переходу у зв’язку з тим, що він не дозволяє по факту бути компанії в обох режимах, тобто в режимі Дія.City і Defense City. Тому кожна компанія виходить зі своїх пріоритетів та приймає рішення щодо того чи іншого режиму”, – пояснив Долінце.
На додаток до податкових та митних преференцій, Defence City передбачає можливість обмеження доступу до інформації про підприємство у публічних реєстрах. Це, на думку Долінце, з одного боку, збільшує безпеку виробників в умовах війни, роблячи їх менш помітними для противника. Але з іншого створює ризики можливого використання спецрежиму компаніями, які не мають безпосереднього відношення до галузі безпеки та оборони.
Згідно зі словами експерта, вже існують компанії, котрі оцінили Defence City і вирішили залишатися в інших режимах оподаткування. “Тому стверджувати, що режим Defense City прямо впливає на здатність компанії виготовляти чи розробляти ті чи інші продукти, мабуть, не можна. Тобто компанії в різних режимах можуть виконувати цю діяльність, по-перше. По-друге, це буде впливати лише на стимули, і в окремих випадках існує можливість, що той самий режим Defense City може бути навіть менш вигідний для розвитку компанії, ніж інші режими”, – пояснив він.
Відсутність стимулів для локалізації виробництва
Долінце додав, що на сьогодні в Defence City відсутня певна частина інструментів, котрі могли б зробити його по-справжньому привабливим для розширення виробництва.
“Коли ми говоримо про режим Defense City, слід усвідомлювати, що, на жаль, чимало стимулюючих інструментів, які б могли зробити цей режим справді дуже привабливим для оборонних підприємств, у ньому ще не передбачені. Можливо, вони з’являться в майбутньому. Це, насамперед, пов’язано, наприклад, з певними інструментами заохочення оборонних підприємств”, – зауважив експерт.
Зокрема, мова йде про податкові стимули для імпорту складових та обладнання для зброї та техніки, котру використовують Збройні сили України. На даний час, за словами Долінце, на імпортні комплектуючі для оборонної техніки не поширюється ПДВ, у той час як український виробник, який виготовляє аналогічні компоненти всередині країни, змушений закладати у вартість продукції цей податок.
“Це, по суті, робить умови для українських виробників менш вигідними, ніж, наприклад, коли вони ці компоненти купують за межами України. Це не стимулює розвиток або локалізацію тих чи інших технологій і компонентів”, – вважає Долінце.
Формальні перепони для потенційних резидентів
Авіаційний експерт відмічає, що Defence City є новою ініціативою, котра поки що не ідеально налаштована. На його переконання, законодавець має враховувати реалії українського ринку та адаптовувати критерії доступу підприємств до цього спецрежиму.
Наприклад, зміни необхідні в частині норми про відсутність кримінальних проваджень, у яких фігурує потенційний резидент.
“Якщо говорити про прозорість доступу, то слід усвідомлювати, що попри ті додаткові засоби або режими і стимули, котрі пропонує Defence City, вони повинні враховувати і відповідні реалії, у тому числі самих виробників. Наприклад, якщо компанія не має підтверджених порушень саме судом, то логічно було б будь-які підозри або навіть провадження, але які не доведені чи не закриті, напевне, був би сенс їх не враховувати під час прийняття рішень чи розгляду документів. Але тут більше питання до законодавця, яким чином було саме визначено умови режиму, і, можливо, варто було б їх переглянути”, – зазначив Долінце.
Що потрібно змінити
На думку Богдана Долінце, щоб Defence City став дієвим драйвером розвитку оборонних та авіаційних технологій, необхідно зокрема розширити податкові стимули для локалізації виробництва.
Крім того, мають бути зменшені фіскальні бар’єри для закупівель виробничого та дослідницького обладнання. “Можливо, або взагалі скасувати ПДВ на таке обладнання і мита, або суттєво відтермінувати термін, коли вони мають фактично за них оплачувати. Ось це б дозволило вивільнені кошти інвестувати в розвиток нових продуктів, у першу чергу, а не в оплату тих чи інших мит”, – вважає експерт.
Також необхідно переглянути критерії допуску потенційних резидентів, зокрема щодо автоматичного врахування відкритих кримінальних проваджень, у яких фігурує підприємство.
На думку експерта, також варто забезпечити баланс між безпекою та прозорістю режиму.
“Коли ми говоримо про режим Defence City, маємо розуміти, що йдеться, в першу чергу, саме про стимулювання компаній оборонно-промислової галузі розвивати свої продукти, по-перше, а по-друге, це фактично посилювати Сили безпеки і оборони країни. Це означає, що варто було б все ж таки передбачити або розширити у відповідному режимі саме ті компоненти, які призводять до такого стимулювання”, – зазначив Долінце.
Таким чином, Defence City залишається багатообіцяючим, але ще не повністю доопрацьованим інструментом. Подальша адаптація його умов до реалій ринку може визначити, чи дійсно стане спецрежим системним механізмом масштабування українського оборонно-промислового комплексу в умовах війни.
Нагадаємо
В Україні розпочав роботу спецрежим Defence City. Це елемент системної державної політики в галузі безпеки й оборони. Цей правовий режим має створити сприятливі умови для розширення оборонного виробництва, залучення інвестицій і розвитку українського ОПК.
Резиденти Defence City отримують комплекс економічних та операційних стимулів, котрі повинні зменшити фіскальне навантаження та пришвидшити розвиток виробництва. Мова йде зокрема про звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів будуть діяти спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Підприємство може отримати статус резидента Defence City за умови, що юридична особа відповідає вимогам щодо частки кваліфікованого доходу (дохід від реалізації оборонних товарів власного виробництва або виконання робіт та/або надання послуг щодо оборонних товарів) за попередній календарний рік, а також стосовно такої особи відсутні обставини для дискваліфікації.
Частка кваліфікованого доходу має складати не менше ніж 75% загального доходу юридичної особи (з урахуванням винятків) і не менше ніж 50% загального доходу для суб’єктів літакобудування.
Резидентом не може бути компанія, котра зареєстрована відповідно до законодавства іноземної держави або котра порушила вимоги щодо розкриття інформації про структуру власності чи кінцевих бенефіціарів.
Не може бути включене до реєстру також підприємство, серед акціонерів/учасників якого є особи, пов’язані із державою-агресором, або стосовно якого застосовано санкції, або котре є пов’язаним із особою, стосовно якої застосовано санкції.
До Defence City не можуть увійти юридичні особи, стосовно котрих протягом останніх 12 місяців було встановлено факт порушення обов’язків за державним контрактом з оборонних закупівель; котрі не є платником податку на прибуток або внесені до реєстру неприбуткових установ та організацій.
Підприємство не може стати резидентом, якщо воно має податковий борг більше ніж 10 мінімальних заробітних плат; якщо воно знаходиться і працює на тимчасово окупованій території України, а також є фігурантом кримінальних проваджень.
Міноборони повідомило про те, що перша компанія отримала статус резидента.