У Судилківській громаді з жалем попрощалися з воїном Павлом Павлюком. Місцеві жителі говорять, що він дорожив товариськістю та сам був добрим товаришем. Постійно цікавився апаратурою, це захоплення у зрілому віці перетворилося на професійну майстерність, інформують у громаді:
ВІДЕО ДНЯ
«Павло навчався у Шепетівському радіотехнічному училищі, далі була служба у війську, після війська — праця на цукровому заводі. Він міг зробити все, за що б не брався, був вправним і умілим. Про таких кажуть: „Мав золоті руки“. До агротехніки у чоловіка була особлива схильність. Певний час займався аграрним сектором, працював коло землі, орендуючи ниву. Любив працювати та шанував людей праці. Він дуже любив своїх небожів, найбільше цінував родинні зв’язки. Але в певний момент в його спокійне життя вдерлася проклята війна, знищуючи плани, мрії, наміри».
Павло Павлюк став на оборону України восени 2024 року, був призваний на військову службу за мобілізацією. Матері впевнено сказав: «Не сумуй, я обов’язково піду боронити країну від ненависного супротивника!»
«Набагато згодом у щоденнику сина мати знайшла запис під назвою „Молитва“ (звернення), де син просить всіх почути заклик поколінь до свободи та стати силою Духу пліч-о-пліч з народом у битві проти ворога. Павло Павлюк — колишній командир десантно-штурмового підрозділу — проявив себе з гарного боку. Бездоганно виконував службові обов’язки. Завжди підтримував високий моральний стан у підрозділі, піклувався про воїнів».
РЕКЛАМА
Останній бій оборонець прийняв навесні 2025 року на території противника, на Курщині, виконуючи завдання із захисту рубежів України. З 18 березня 2025 року вважався безвісти відсутнім, особу бійця ідентифіковано за результатами аналізу ДНК.
Загинув молодший сержант 18 березня 2025 року неподалік населеного пункту Олешня Суджанського району Курської області. Поховали воїна цими днями в рідному селі Городище з усіма військовими почестями.
Раніше стало відомо, що через рік після смерті на Курщині «на щиті» повернувся воїн з Київщини.
РЕКЛАМА