Війна невпинно забирає наших найталановитіших — тих, хто мав будувати майбутнє України. Ми проводжаємо у вічний спочинок керівника групи зв’язку та кібербезпеки штабу — начальника зв’язку військової частини А5216, старшого лейтенанта Артема Кузьмичука. Його життя обірвалося у 27 років, про що повідомляє 98-й протитанковий батальйон.
ВІДЕО ДНЯ
«Артем мав глибокі знання у математиці, фізиці, інформатиці. Значну роль у його становленні відіграла участь у літніх таборах „Волинська Січ“. Саме там активний та загартований юнак перейняв найважливіші принципи: любов до Батьківщини, патріотизм, братерство. Ще з дитячих ігор та юнацьких захоплень формувався характер майбутнього офіцера», — згадують його побратими.
Артем здобув вищу інженерно-програмістську освіту в Національному авіаційному університеті. Там же він пройшов підготовку на військовій кафедрі, отримавши звання молодшого лейтенанта. Працював за своєю спеціальністю у Національній службі здоров’я України в Києві. З початком повномасштабного вторгнення, маючи офіцерський статус, він виявив бажання добровільно вступити до лави ЗСУ, проте близькі переконали його відкласти це до його 25-річчя. До того ж, незважаючи на юний вік, його ІТ-навички були вкрай потрібні в тиловій сфері.
У літку 2024 року Артема було мобілізовано. Його бойовий шлях розпочався у складі 141-ї окремої механізованої бригади. Як талановитий програміст у минулому, він став незамінним спеціалістом з цифровізації на фронті. За два роки відзначеної служби йому присвоїли звання лейтенанта, а згодом — старшого лейтенанта. Він брав участь у бойових діях на Запорізькому та Донецькому напрямках.
РЕКЛАМА
Після реорганізації підрозділу, у травні 2026 року, його перевели до 98-го окремого протитанкового батальйону. Артем опинився на одній із найскладніших ділянок фронту — у Синельниківському районі Дніпропетровщини.
Завжди спокійний і лаконічний, він ніколи не скаржився, а про бойові дії з рідними говорив украй неохоче. Артем з нетерпінням чекав другої половини травня, бо мав отримати відпустку. Його найзаповітнішою мрією було відвідати улюблений Київ.
Під час виконання бойового завдання транспортний засіб, у якому знаходилося четверо військовослужбовців, потрапив під ворожий обстріл. Всі отримали травми, проте удар, якого зазнав Артем, виявився найтяжчим. За його життя боролися медики Запорізького військового госпіталю, Дніпропетровської обласної лікарні та клінічного військового госпіталю Києва. Але 7 червня 2026 року його серце перестало битися… У воїна залишилися батьки та брат. Героя поховали у його рідному місті Ковелі…
РЕКЛАМА
Раніше видання «ФАКТИ» повідомляло про прощання у Києві з легендарним колумбійським бійцем «Оніксом», який полюбив Україну і заповів спочити у Львові.