Є люди, які відмовляються визнавати свої помилки. Вони можуть ігнорувати очевидне, перекручувати правду та шукати підтвердження від друзів, просто щоб відстояти свою позицію. Така поведінка є не просто ознакою звичайної впертості. Часто за нею приховується глибший психологічний механізм — захисна стратегія проти вразливості, що випливає зі страху здатися слабким або некомпетентним. Визнання цього не змінює реальності: переконати їх у помилці майже неможливо, повідомляє Ukr.Media.
Чому вони відмовляються визнавати свої помилки?
Ми всі час від часу помиляємося — це частина людської природи. Більшість людей можуть, хоча й з деякими труднощами, прийняти правоту іншого, коли аргументи переконливі. Однак існує група людей, для яких сам факт помилки є подібним до травми. Ці люди можуть щиро вірити, що вони завжди праві. Навіть стикаючись із протилежними доказами, вони вдаються до заперечення.
Основні причини можуть бути різними. Часто ці проблеми сягають дитинства, коли за помилки карали, а вразливість не усвідомлювали. Однак заглиблення в ці витоки не завжди доречне, особливо в професійних чи сімейних стосунках. Важливіше визнати, що є люди, які не визнають власних помилок, і вам, можливо, доведеться змиритися з цією реальністю.
Суперечки з такою людиною виснажливі та марні. Вони постійно шукатимуть підтвердження власних поглядів. За потреби вони спотворюватимуть події, перефразуватимуть «два помножити на два» на «вісім» і все одно підтримуватимуть свою позицію. Їхні дії не мають на меті особистої образи, а радше є засобом захисту свого світогляду.
У чому проявляється така поведінка в реальному житті?
Такі особи:
-
Часто змінюють підрядників або партнерів. Ніхто не може задовольнити їхні очікування.
-
Говоріть негативно про колишніх колег. Хоча в цьому може бути певна доля правди, якщо розповідь «всі погані, а я правий» повторюється постійно, це служить попереджувальним знаком.
-
Важко реагують на критику, навіть якщо вона конструктивна. Спочатку вони можуть здаватися відкритими, але з часом стає очевидним, як вони «закриваються».
-
Встановлюють надзвичайно високі стандарти для себе та інших. Вони часто стверджують, що все має бути бездоганно, і схильні зосереджуватися на дрібницях.
Важливо пам’ятати: кожна з цих рис сама по собі не є діагнозом. Зверніть увагу на ширший контекст. Якщо людина постійно реагує на критику або необхідність визнати помилку запереченням, це підкріплює модель «вічної правоти».
Що можна зробити: два шляхи
Перший варіант — піти. Іноді зміна оточення — єдиний спосіб зберегти своє психічне та фізичне благополуччя. Якщо спілкування з такою людиною викликає у вас почуття виснаження, гніву, розгубленості або сумнівів у власній компетентності, це тривожний сигнал. Тривалий вплив такої динаміки може підірвати самооцінку.
Якщо можливо, завершіть співпрацю якомога професійніше: завершіть невирішені питання, передайте проекти та поясніть причину розриву як різницю в підходах, без емоцій чи звинувачень. Конфлікти та «спалені мости» навряд чи принесуть полегшення та можуть лише ще більше ускладнити ситуацію.
Другий варіант — залишитися та змінити свій стиль спілкування.
Беззаперечне виконання кожної вимоги — неправильний підхід. Це не лише ставить завдання під загрозу, але й ставить вас у вразливе становище: якщо проект провалиться, ви будете нести відповідальність. Ваша роль як спеціаліста полягає у виявленні ризиків та пропонуванні рішень, а не у перетворенні на «примхливого виконавця».
Ідеальна стратегія полягає в тому, щоб пропонувати цінні ідеї таким чином, щоб людина сприймала їх як свої власні. Цей підхід є складнішим, вимагає психологічної гнучкості та терпіння, але він може допомогти підтримувати як стосунки, так і результат.
Практичні стратегії включають:
-
Ставте навідні питання, які підведуть їх до бажаного висновку.
-
Розвивайте їхні ідеї, висловлюючи повагу: «Це цікава думка; якщо ми додамо трохи більше цього, ми зможемо…»
-
Наведіть аргументи на користь тих переваг, які вони цінують, навіть якщо вони здаються вам незначними.
Майте на увазі, що таке спілкування виснажливе. Виділіть додатковий час та енергію, якщо ви вирішите продовжувати спілкування. Встановіть особисті межі: чітко плануйте зустрічі, а після складних обговорень знайдіть час для відновлення сил — чи то прогулянка, фізичні вправи, чи спілкування з людьми, які вас підтримують.
Завжди документуйте свої домовленості. Переконайтеся, що все зафіксовано в письмовій формі: після розмов надсилайте короткий виклад електронною поштою, зберігайте чати в месенджерах і ведіть протоколи зустрічей — це служить вашим захистом і засобом запобігання маніпуляціям.
Як зберегти власну стійкість?
Не сприймайте їхні слова чи звинувачення на особистий рахунок — це не відображення вас, а радше вираз їхнього страху бути визнаними неправими. Щоб уникнути впливу критики інших, покладайтеся на власну оцінку своєї роботи та зовнішні відгуки: підтримку колег, документальне підтвердження ваших досягнень та об’єктивні результати.
Важливо залишати простір для власних помилок. Навіть якщо ваш колега завжди має «праву», це не означає, що він ніколи не має рації. Ваша сила полягає у вашій здатності визнавати власні помилки. Це не ознака слабкості, а радше свідчення професійної зрілості.
Невеликі кроки до усвідомлення власних неточностей за безпечних обставин розвивають навичку, яка дозволяє вам залишатися стійкими навіть у найскладніших комунікаціях. Це є здоровою протилежністю тим, хто відмовляється визнавати свої помилки, слугуючи вашою опорою у збереженні власної чесності.
Джерело: ukr.media