Українська авіаційна промисловість зберігає важливі технологічні навички та приносить доходи в іноземній валюті. Брак урядової підтримки може спричинити втрату конкурентних переваг.
Авіаційний сектор лишається одним з деяких сегментів української економіки з високою вартістю, тривалими циклами інвестицій та значною результативністю експорту. У періоді тотальної війни він не тільки утримує важливі технологічні знання та робочі місця, а й продовжує створювати надходження в іноземній валюті та податках. У даних умовах для уряду важливо продовжувати надавати сприяння авіаційному сектору в Україні, як вважає керівник юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційний сектор – один із небагатьох сегментів з високою вартістю, тривалими циклами інвестицій та значною результативністю експорту. В період війни він не тільки утримує важливі навички, а й продовжує генерувати валютні надходження та податки”, – зауважив Руслан Мельниченко.
Скасування спецрежимів і зростання вартості капіталу
У той же час, за його словами, ухвала уряду про анулювання з 1 січня 2025 року особливих податкових режимів для літакобудування вже має негативні економічні наслідки. Подібний підхід до регулювання створив інфляцію собівартості, зруйнував оборотний капітал і спровокував ризик зірвання контрактів, в яких податок на прибуток не був врахований у цінах.
Руслан Мельниченко зауважив, що для авіаційного сектору, який має тривалий цикл розробки та підтвердження, це означає не просто підвищення податкового тиску, а збільшення ціни капіталу та втрату конкурентоспроможності.
“Для галузей із тривалим циклом розробки та підтвердження це означає збільшення ціни капіталу та втрату конкурентоспроможності саме тоді, коли державі потрібні робочі місця, експорт і технологічна незалежність”, – роз’яснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіагалузь завдяки пільгам
Окремо Мельниченко спростовує поширену тезу про неефективність галузевих преференцій. За його словами, завдяки преференціям, які діяли в авіаційному секторі до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіаційної техніки, реалізувала нові типи літаків і двигунів, а програми модернізації дозволили зберегти робочі місця і досвідчених працівників.
“На ринку сервісу та ремонту вертольотів радянського виробництва після капітальних робіт в Україні ресурс машин становить 4-8 років, а приблизно 40% валютних надходжень від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “тривалі” галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ у мережах постачання та експорту, ніж за рахунок швидкого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як інструмент зниження вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС застосовує жорсткі обмеження щодо імпорту та експорту стосовно рф, але супроводжує їх детальними винятками та перехідними умовами, щоб сумлінні оператори могли планувати постачання та сервіси. Коли тлумачення норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однорідними, бізнес знижує транзакційні витрати та премію за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, збої мереж і кредитні спреди. Для авіації це прямо перетворюється у втрату маржі на експортних контрактах і відтік кадрів”, – зазначив він.
У даному контексті головну роль, за словами Мельниченка, може відіграти особливий режим Defence City, що надає податкові послаблення та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати важливим інструментом зниження ціни капіталу та відновлення інвестиційних циклів зокрема у виробників із подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові заохочення та спрощення митних процедур.
Варто зауважити, що серед податкових заохочень звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у власний розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City будуть діяти спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та збільшення захищеності виробничих потужностей у разі необхідності.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційного сектору є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для входу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств літакобудування. Саме цей 50‑відсотковий поріг враховує структуру надходжень авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із значною часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – роз’яснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює послаблення на “інвестиційний буфер” для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і підтвердження з тривалим циклом окупності.
Довгі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко наголошує на потребі стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “давати пільги” чи “заощаджувати бюджет”, а між двома моделями доходів держави: швидким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стійким потоком податків і валюти за рахунок збільшення експорту, зайнятості й технологічної бази”, – підкреслює юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних знань триває десятиліттями і коштує значно дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних тлумачень. Це знижує ціну капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
В процесі підготовки ключових законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму сприяння оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні угоди у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Крім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Незважаючи на наявність усіх підзаконних актів і оголошену готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже згадувалося, отримало лише одне підприємство.
Вочевидь мова йде не про брак інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та надмірно жорсткі критерії відбору, що зменшує коло потенційних резидентів.
Після початку функціонування спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційного сектору, перешкоди залишаються стримуючим фактором, навіть незважаючи на очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Йдеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, більш чіткі критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.