Компанії невпинно шукають можливості функціонувати та отримувати прибуток. Мова тут не про великі заробітки, а скоріше про здатність вижити. Про головні труднощі, з якими стикаються сучасні підприємці, та методи їх вирішення, повідомив Ростислав Коробка, віцепрезидент Торгово-промислової палати України.
Зараз український сектор бізнесу балансує між потребами, що продиктовані часом війни, та потребою функціонувати та створювати дохід. Чи реагує влада на звернення українських підприємців? Чи розуміє вона їхні потреби? І яким чином підприємства вирішують сучасні завдання – про це УНН поговорив з віцепрезидентом Торгово-промислової палати України Ростиславом Коробкою.
– Гостро стоїть питання впливу мобілізації на різноманітні сфери економіки. Багато хто говорить про критичну ситуацію. Де ви бачите найбільші проблеми та в яких секторах?
Дефіцит робочої сили на даний момент становить приблизно 2 млн 100 тисяч співробітників. Переважно це робітники – нижній та середній рівень. Це вже критично для таких секторів, як будівельна галузь, сільське господарство та логістика. Щодо логістики, це впливає на транспортування зернових культур до портів, що відображається на експорті. Тобто транспортні засоби є, але відсутні водії, оскільки це категорія, з якої найбільше забирають людей.
У будівельній галузі ситуація взагалі катастрофічна, і необхідно обговорювати залучення працівників з інших держав, наприклад, з Китаю, Молдови, можливо, Індії та Туреччини. Але є два питання. Ми не можемо залучати працівників з Узбекистану, з країн колишнього СРСР, які є недружніми до України. Служба безпеки України та прикордонний контроль не дозволяють таким працівникам в’їзд. Але з ними хоча б можливо спілкуватися без перекладача. Китайці, індійці, бангладешці та інші – основна проблема – це мовний бар’єр. Вони дешевші, але проблема в складності спілкування. А на будівництві це і креслення, і проєкти, які необхідно читати з професійної точки зору.
– Тема процедури бронювання постійно обговорюється, безперервно обговорюється корегування підходів та деталей процедури. Чи були якісь зміни останнім часом? І чи задоволені цими змінами роботодавці?
Зміни відбуваються постійно, у постанову №76 (“Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” – ред.) постійно додаються зміни. Це різноманітні зміни, що стосуються різних секторів економіки. Наприклад, ОПК – оборонно-промисловому комплексу – зараз дали можливість бронювати 100% персоналу, без вказівки кількості працівників. Це зроблено для оперативного виконання державного оборонного замовлення.
Для інших секторів економіки постійно існують обмеження щодо чисельності, тобто необхідно вказувати кількість працівників, яких ви хочете забронювати. Але зміни (у підході до бронювання – ред.) відбуваються постійно. І все робиться для того, щоб зменшити можливості для маневру бізнесу у бронюванні. Але коли виникає дискусія між бізнесом та владою в цьому питанні, то у бізнесу дуже мало аргументів, адже йдеться про потенційну можливість обвалу фронту через нестачу солдатів. І коли ми чуємо ці аргументи від Генерального штабу, від військових, нам важко ставити на одну шальку терезів війну та бізнес. Бізнесу не буде, якщо ми не захистимо країну.
З перших днів повномасштабної війни – вже 4 роки – ми проводимо зустрічі між бізнес-асоціаціями та військовими, особливо Генеральним штабом ЗСУ. І вони надають нам інформацію про нестачу резервів, необхідність поповнення резервів щомісяця, величезні втрати. І коли нам це пояснюють, і ти слухаєш, то в тебе практично немає аргументів. Хоча бізнес захищає свої інтереси. Але загалом ситуація з бронюванням залежить від ситуації на фронті, і цю інформацію має Генштаб, а не ми, цивільні, які просто висловлюють свою зручність.
– Але все ж якісь пропозиції від бізнесу беруться до уваги?
Безумовно, беруться до уваги. Варто відзначити, що приємно співпрацювати з Міністерством економіки та іншими органами державної влади, коли вони відчувають цю делікатність та дають можливість людям забронювати працівників для забезпечення функціонування бізнесу, особливо у сфері оборони.
– Як вирішується проблема нестачі кадрів? Залучення жінок до типових чоловічих професій, перекваліфікація, навчання, оптимізація процесів…
Бізнес змушений виживати самостійно. Тому, звичайно, жінки залучаються та перекваліфіковуються, особливо в логістиці. Але є сфери, де жінкам важко працювати, наприклад, на будівельній техніці. Проте жінок залучають більше, є компанії, які відкривають навчальні заклади для підготовки жінок під свої потреби, наприклад Volvo, є компанія в Немішаєві, яка готує кадри для роботи в аграрній сфері. Ці процеси тривають і не зупиняться, а відсоток перекваліфікації жінок на ці професії збільшується щороку мінімум на 20%. І цей ринок функціонує. Це перше.
Друге – це найм іноземних працівників. Це відбувається різними шляхами, як легально, коли компанії отримують офіційні дозволи та сплачують податки за цих працівників, так і іншими способами. Але ці процеси також тривають. Уже багато китайських робітників працюють у Львівській області, і ми це знаємо. Вони працюють і продовжуватимуть приїжджати.
Третє – перекваліфікація. Це нешвидкий процес, але професійно-технічні заклади почали активно співпрацювати з компаніями, які фінансують та замовляють категорії працівників під свої потреби.
Четверте – залучаються працівники віком до 25 років та після 60 років.
А загалом, будемо відвертими, бізнес використовуватиме всі можливості, весь наявний потенціал та ресурс для збереження виробничого потенціалу. Це і залучення ветеранів, людей з інвалідністю, а іноді й тих, хто самовільно покинув військову частину. Потрібні працівники, і кожне підприємство у своїй сфері щоденно займається вирішенням цього питання. Це одне з головних питань. Тобто, якщо провести опитування серед підприємців і запитати, з якими проблемами вони стикаються у своїй діяльності, то на першому місці буде нестача робочої сили, а на другому – тиск з боку правоохоронних органів.
– Чи можемо ми стверджувати, що цей тиск є системним?
Почнемо з того, що Україна є пострадянською країною, і вона успадкувала всі ті негативні явища та структури, які працювали та продовжують працювати. Це система, яку потрібно змінювати, і це явище має системний характер.
Крім того, в Україні менталітет та психологія людей, зокрема й бізнесу, на жаль, полягає в тому, що “гроші люблять тишу”. Тобто краще працювати тихо, спокійно і завжди домовлятися, ніж виносити все на загальний розгляд. Це пов’язано з менталітетом та з нормативною правовою базою, яка не дозволяє працювати “в білу”. Звичайно, якби ми всі працювали “в білу” і сплачували податки, це було б краще, ніж шукати варіанти економії.
Питання не в тому, що хтось прагне отримати надприбутки – питання просто у виживанні. Український бізнес конкурує з іноземними компаніями, які мають доступ до дешевих фінансових ресурсів, а у нас на сьогодні кредитна ставка в гривні становить понад 20%, що практично не дає можливості розвиватися, практично не дозволяє працювати за собівартістю. Крім того, у нас дорога робоча сила. Плюс ми розуміємо, що за всіх працівників потрібно сплачувати мінімальні податки, щоб їх забронювати. Всі ці навантаження чинять значний тиск на бізнес. І тому, якщо бізнес йде на якісь порушення, це не для отримання надприбутків. Ми говоримо про бізнес, який працює – це не про схеми, це не про ухилення від сплати податків. Ми говоримо про те, що 80-90% бізнесу – це бізнес, який виробляє та створює додану вартість. Плюс ми знаємо про ситуацію в енергетиці. Ми зараз працюємо на генераторах. І неможливо працювати на генераторах і мати якийсь прибуток або низьку собівартість. Це все збільшує собівартість, і потрібно якось виживати.
Тому можна сказати, що існує певний консенсус між бізнесом та владою, де знаходиться “золота середина” щодо сплати податків та розумного управління фінансовими потоками.
– А хто найчастіше зазнає тиску: малий, середній чи великий бізнес?
Немає такої інформації. Але великий бізнес має власну службу безпеки, комунікує з органами державної влади та знаходить консенсус у межах чинного законодавства, підкреслюю, у межах чинного законодавства, щоб бізнес функціонував та сплачував податки у межах наявного навантаження. А малому та середньому бізнесу важче, оскільки він не може дозволити собі таке лобіювання та захист своїх інтересів, як великий бізнес.
Щодо тиску, то це питання є розмитим. Але завжди буде конфлікт інтересів між СБУ, Національною поліцією та Бюро економічної безпеки, оскільки бізнес не хоче платити, а органи прагнуть зібрати максимальну кількість зборів та податків для наповнення бюджету.
– Але ж середній та малий бізнес можуть налагоджувати діалог з органами влади, зокрема і з правоохоронними, через асоціації. Наскільки зараз відбувається цей діалог, чи є позитивні приклади?
З початком роботи Руслана Андрійовича Кравченка на посаді Генерального прокурора почалися системні зустрічі в рамках Української ради бізнесу та галузевих асоціацій. До неї входять майже всі галузеві асоціації: ритейлери, будівельники, аграрії та інші. Діалог бізнесу з Офісом Генерального прокурора відбувається на системній основі. Практично щомісяця Генеральний прокурор та його заступники відповідають на всі запитання та розбираються безпосередньо по кожному випадку. Бізнес на зустрічі повідомляє про певний випадок, і він одразу береться на контроль та вивчається. Якщо там є правопорушення, по ньому працюють, а якщо ні, то закривається кримінальне провадження. Навіть якщо досудове розслідування веде Нацпол, СБУ або інші органи досудового розслідування.
Радує те, що вони хоча б намагаються щось робити, щоб білий бізнес бачив і розумів, що ведеться робота.
– Чи можете ви навести конкретні приклади?
З мого боку це було б некоректно. Я можу стверджувати, що ведеться активна робота по боротьбі, зокрема, з незаконним обігом підакцизних товарів та нелегальним продажем смартфонів.
– Яка взаємодія зараз з БЕБ, який є профільним органом щодо бізнесу, особливо після зміни керівництва?
Взаємодія покращилася, вони стали більш відкритими після приходу нового керівника, пана Цивінського. Він почав зустрічатися з бізнесом, щоб зрозуміти підходи до роботи. Це вже позитивний момент, але процес перезавантаження БЕБ триває. І це стосується переважно регіональних підрозділів та переатестації співробітників. Це тривалий та економічно витратний процес. Тому ми, як бізнес, спостерігаємо з обережністю, як це працюватиме і за яким підходом втілюватимуться їхні декларації.
Найголовніше – не допустити закриття бізнесу через надмірне покарання. Найважливіше – це превентивні заходи та ефективність сплати податків, боротьба з тіньовою економікою. Функції БЕБ – це робота з ухиленням від сплати податків, підакцизними товарами, зерном та багато іншого. Ми розуміємо, що з тими бюджетами та кількістю співробітників вони не можуть охопити все, але ми очікуємо, що принципи та підходи до роботи змінюватимуться. Зі свого боку ми будемо аналізувати та надавати свою інформацію та аналітику.
– Чи надавав бізнес якісь рекомендації, наприклад, Генеральному прокурору? Чи до законодавчих органів щодо зупинки тиску з боку правоохоронних органів?
Звичайно, надавав, надає і буде надавати. Ми зустрічаємося з різними партіями та фракціями Верховної Ради для донесення цих змін.
– Як ви оцінюєте ініціативу Генерального прокурора щодо запуску платформи “СтопТиск”? Чи відомо вам про звернення представників бізнесу через цю платформу?
Кравченко презентував цю платформу (“СтопТиск” – ред.) на засіданні Української ради бізнесу. Ми розцінюємо її як позитивний крок у взаємодії з бізнесом. Є випадки, коли люди звертаються, і платформа працює, а Генеральна прокуратура реагує на публічні випадки та на цю платформу. Це позитивна історія.
– Багато скарг з боку бізнесу на дії податкової: тиск, віднесення до ризикових, блокування податкових накладних. Чи відбуваються якісь позитивні зміни у цій сфері?
Змінюється команда, змінюється стиль спілкування з бізнесом, відкритість, проводяться зустрічі, відбувається системне спілкування з бізнесом, вирішуються проблемні випадки. Але є проблема – регіональні податкові – обласні податкові адміністрації ще не досягають рівня відкритості центрального апарату. Потрібно багато над чим працювати.
– Загалом, комунікація органів державної влади, наскільки, як ви оцінюєте, вона є достатньою в умовах війни?
Навіть саме спілкування в умовах війни, коли потрібні бомбосховища та спеціалізовані приміщення для цього спілкування, вже є позитивним. Звичайний бізнес може вважати, що цього недостатньо. Але якщо порівнювати з довоєнним часом – спілкування стає більше.
Це призводить до того, що бізнес залишається в Україні, працює та розвивається. Тому влада розуміє, що тих, хто залишається тут, потрібно оберігати. Але це має бути білий бізнес, який сплачує податки. Оскільки існує багато випадків ухилення та схем.
Є питання щодо запровадження податку на додану вартість для ФОПів, яке голова Міжнародного валютного фонду поставила як умову виділення коштів під час останнього візиту. Це свідчить про наявність багатьох проблем: дроблення платежів, оптимізація найманих працівників тощо. Тому ми провели зустріч з Міністерством фінансів для пошуку спільної мови щодо мінімального порогу оподаткування – не мільйон гривень, а хоча б 2.