«Відкрий мені очі, мамо, чуєш, вітер шепоче…» — скільки горя й відваги в цих рядках. Слова, що вражають, слова, що ще нещодавно лунали з вуст Івана Борищука. Це слова авторської пісні, яка стала його прощальною симфонією, під сумний мотив якої Білогірська громада зустрічала свого захисника. У мирний час він створював пісні, виконував їх під гітару, займався різьбленням по дереву, створював ікони. Іншою стороною його життя була глибока любов до України, яка стала вирішальною, коли настав час захищати Батьківщину, інформує Білогірська селищна рада.
ВІДЕО ДНЯ
Він розпочав військову службу у 2018 році в підрозділах поліції Хмельницької області. Його шлях ніколи не був легким, хоча Іван і не шукав легких доріг: служба у спецпідрозділілі «Богдан», батальйоні спеціальних операцій «Еней», об'єднаній штурмовій бригаді «Лють» та служба у стрілецькому батальйоні Національної поліції України.
Його останньою службою була посада інспектора відділення вибухотехнічної служби батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) ГУНП в Хмельницькій області.
Волноваха, Соледар, Покровськ, Слов'янськ, Краматорськ — це не просто географічні назви Донецької області, це пекельні випробування війни, через які пройшов «Якут», як його кликали побратими.
РЕКЛАМА
23 травня 2026 року — дата, яка зруйнувала всі плани та надії на майбутнє. Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Черкаське Краматорського району Іван Борищук зазнав тяжких поранень. За його життя боролися медики України та Німеччини, але, на жаль, врятувати відважного воїна не вдалося. 29 травня 2026 року його серце перестало битися…
17 червня мешканці Білогір’я навколішки провели свого героя в останню путь, утворивши живий коридор слави. У липні йому мало виповнитися 45 років. Захисника поховали на місцевому цвинтарі в рідному селі Карасиха.
Раніше стало відомо, що на Покровському напрямку загинув мешканець Львівщини, солдат Тарас Хохонь.
РЕКЛАМА