“Задумали вінчання у відпустку, але я одягла жалобу”: розповідь про 21-річного воїна, який ще студентом став обороняти державу

Від самого початку великої війни відважний вояк із псевдонімом «Старічок» боронив небо над Харківською та Донецькою областями. Максим Старосільський ніколи не любив вихвалятися своїми звершеннями. Якщо іноді щось згадував, то без зайвих деталей, лише щоб близькі не хвилювалися за нього. Життя 21-річного лейтенанта обірвалося влітку 2024 року в битві на Бахмутському напрямку. У нього лишилися батьки, молодший брат і кохана. Посмертно його удостоєно орденом «За мужність» III ступеня.

Його ключова фраза звучала як «Заберемо, повернемо, помстимося кожному»

— Максим виріс у Вовчанську, що на Харківщині. Це місто нині зруйноване загарбниками… Він дуже прагнув мати сестричку. Одного разу підійшов і каже: «Хочу сестру!» Але замість неї народився братик. «Ну нічого, — промовив, — буде з ким у футбол ганяти!» — і щиро зрадів. І став старшим братом, яким можна було пишатися, — ділиться з «ФАКТАМИ» мати героя Альона Старосільська. —  Після закінчення гімназії № 1 хлопець вступив до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Патріот». Він неодноразово займав призові місця на обласних змаганнях з військово-спортивного багатоборства. Син був кмітливим та рішучим юнаком, мав чудове почуття гумору. Після гімназії він вступив до Національної академії Національної гвардії України, командно-штабний факультет, військове управління.

ВІДЕО ДНЯ

Син склав присягу на вірність Україні у вересні 2020 року. На оборону України він став з перших днів широкомасштабного вторгнення росіян, хоча навчався на другому курсі академії. Захищав Харків, згодом отримав статус учасника бойових дій. Його ключова фраза звучала як «Заберемо, повернемо, помстимося кожному». А ще він завжди говорив: «Хто, якщо не ми, стане на захист своїх сімей? Хто, якщо не ми, не дозволить ворогу просунутися далі? Ми — щит, ми — сила, ми — майбутнє цієї країни. Якщо не ми, то хто?..» Ці слова були для нього не просто закликом. Це було його призначення, його сенс життя. Він не вагався, не шукав обхідних шляхів, завжди заявляв, що не може залишатися осторонь, він був відданим сином своєї держави.

Після завершення навчання в академії Максим продовжив службу. Син служив командиром взводу 12-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) Національної Гвардії України. Серед бойових товаришів мав позивний «Старічок», оскільки був дуже розсудливий, незважаючи на свій вік. Товариші по службі розповідали, що син був хоробрим і неодноразово рятував життя інших. Одного разу його бойовий побратим зазнав поранення, але Максим не запанікував і зумів не тільки врятувати йому життя, а й знищити противника. У Спірному, ділилися побратими, він допомагав розшукувати поранених товаришів і виносив їх на евакуацію, Максим був дуже сміливим воїном і справжнім другом, який ніколи не кине в біді.

РЕКЛАМА

“Серед побратимів мав позивний «Старічок», адже був дуже мудрий, попри свій вік”, – розповідає мама бійця

Кохана бійця Юлія зізнається: попри те, що минуло півтора року після тяжкої втрати, їй досі болісно згадувати коханого в минулому часі. Все найкраще, що було в її житті, пов’язане з ним.

— Наше кохання міцніше за смерть… Я завжди вірила, що справжнє кохання трапляється лише в книжках і фільмах. Гадала, що життя не пише таких історій… Але потім з’явився він. Максим. Мій герой. Мій всесвіт, — згадує вона. — 15 січня 2022 року — день нашого знайомства. Це сталося зовсім несподівано, через спільних знайомих. Ми просто розмовляли, сміялися, а потім… Потім я усвідомила, що більше не уявляю свого життя без нього. Шість місяців ми спілкувалися, дізнавалися одне про одного, а потім стало зрозуміло — це кохання.

РЕКЛАМА

Коли почалася повномасштабна агресія, його академію з Харкова евакуювали на Львівщину, і я приїжджала до нього. Кожна зустріч була як маленьке життя — сповнене радості, ніжності та затишку. Завжди хвилювався, чи я добре дісталася, чи не змерзла, чи все у мене гаразд. Вмів розпізнати мій стан душі по голосу і завжди знаходив, що сказати. Ми розуміли одне одного з напівслова, і жили разом душа в душу. Я пам’ятаю той день… 23 грудня 2022 року. Максим повернувся у відпустку, він був рішучим чоловіком і у його відпустку на друге наше побачення він освідчився мені. Коханий приїхав з діамантовою каблучкою і величезним букетом червоних троянд. Він був наполегливий, завжди стояв на своєму, я йому казала, що це його найкраща риса, хоча вони в нього були всі найкращі та найдорожчі. І ми були щасливі.

“Ми розуміли одне одного з пів слова”, – розповідає про коханого Юля

«Кожна зустріч була як маленьке життя — сповнене радості, ніжності й тепла»

Владислав, товариш по зброї загиблого згадує: якщо була потрібна допомога, то Максим завжди був поруч і не відмовляв нікому у підтримці.

— Цікавився він переважно військовою справою: як зробити так, щоб люди залишалися живими, і зупинити тих, хто забирає життя інших. А ще він дуже-дуже кохав свою дівчину Юлію. Він мені багато розповідав про неї, мріяв про весілля. Я пам’ятаю, як він говорив: «Брате, я освідчився їй». Я кажу: «Ти великий молодець, головне, щоб був щасливий». А він мені відповідає: «Я вже найщасливіший з нею».

Але війна вирішила по-іншому. Напередодні «Старічок» вирушив на бойове завдання. Кохана чекала кожне його повідомлення, кожен дзвінок. Навіть коли він не виходив на зв’язок тривалий час, Юлія вірила — він повернеться. 30 червня 2024 року біля населеного пункту Спірне Бахмутського району Максим Старосільський поліг внаслідок скидання ворожих бомб з дронів.

РЕКЛАМА

Максим Старосільський загинув біля населеного пункту Спірне Бахмутського району

— Останнє його повідомлення було лаконічним, але таким значущим: «Кохаю тебе безмежно»… — розповідає Юля. — Я перечитувала ці слова сотні разів, повторювала їх подумки, намагаючись відчути його голос. Але більше він не відповів… Коханий зазнав вибухових травм, несумісних з життям, але до останнього подиху залишався вірним своїм побратимам, своєму народу та своїй Батьківщині. Поховали ми нашого оборонця у Харкові на Алеї Слави. Ми мали побратися у його відпустці. Я мала вдягнути білу сукню, стати його дружиною офіційно, бути з ним завжди. Але замість весільної фати я одягла чорну хустку. Максим був не просто моїм нареченим. Він був моїм всесвітом, моїм променем, моїм теплом. Я втратила не тільки кохану людину — я втратила частину себе. Нас роз’єднали світи, але наше кохання безсмертне. Воно буде жити до останнього удару мого серця.

Читайте також історію 23-річного воїна Дмитра Шелюга з позивним «Шева», який врятував товаришів по службі ціною власного життя.

Читайте також: Російська ракета обірвала життя Івана у день його 22-річчя: після смерті сина-героя мати з Костянтинівки перепоховала його у Києві