Представлено п’ятірку найзнаковіших фільмів жахів, які здобули статус класики жанру. У перелік включено «Хелловін», «Кошмари на вулиці В’язів», «Пила», «Психо» та «Крик».
Навіть зараз, у 21 сторіччі, одним з найпоширеніших способів відпочинку є перегляд кінокартин. Кожен віддає перевагу тому жанру, який найбільше подобається, однак фільми жахів, судячи з їхньої незмінної популярності, мають особливий успіх. Справжні шанувальники цього жанру готові роками очікувати на нову частину улюбленого “страшилки”. УНН представляє добірку хоррор-фільмів, чиї перші епізоди були випущені в прокат багато років тому.
“Хелловін” (1978)
Режисер: Джон Карпентер
Завдяки цій культовій стрічці у всесвіті західних жахів з’явився такий жахливий герой, як Майкл Маєрс, який став уособленням слешерів. Карпентеру вдалося сформувати надзвичайно лякаючу атмосферу. Вагому роль у цій кінострічці відігравали нічні кадри та загальний вигляд убивці. Знаменита маска Майкла і досі викликає страх не тільки у шанувальників цього фільму, але й у нових глядачів.
“Жахи на вулиці В’язів” (1984)
Режисер: Вес Крейвен
Фредді Крюгер – один із наймоторошніших, якщо не наймоторошніший персонаж в історії горорів минулого, та й не тільки минулого століття. Злиття жахів і справжнього світу створило новий підхід до цього слешеру. Слід підкреслити, що сценарій досконало поєднав фантастику та психологічний жах, а цифрові ефекти та спецефекти в нових частинах фільму зробили його ще більш захопливим.
“Пила” (2004)
Режисер: Джеймс Ван
“Жити чи померти? Вирішувати тобі” – ці славнозвісні слова вселяли жах на початку нульових всім справжнім фанатам цієї кінокартини. Зазначимо, що хоч “Пила” є одним з найбільш новітніх фільмів у нашій добірці, проте рівень популярності фільму досяг піку через два десятиліття після прем’єрного показу. Перша частина започаткувала франшизу з елементами психологічного та “травматичного” горору. Концепція того, що жертва наперед у чомусь винна, викликає в душі глядача думку, що вбивця, можливо, у деяких моментах є навіть правий, хоч і дуже жорстокий. Зокрема у стрічці вражає манера сценариста до сцен з вбивствами. Вони виділяються максимальною унікальністю та надзвичайною жорстокістю, підтверджуючи, що маніяк не просто вбиває свою жертву, а хоче грати нею, отримуючи насолоду від абсолютного контролю над людиною.
“Психо” (1960)
Режисер: Альфред Гічкок
“Психо” — це вічна класика психологічного трилеру. Ця картина, безсумнівно, змінила уявлення про фільми жахів. Перше, що з’являється в голові, коли глядач чує назву цього фільму – це легендарна сцена у душі. Вона досі вважається однією з найжахливіших в історії кіно. Гічкок майстерно нагнітав напругу без зайвої жорстокості. Режисеру вдавалося проникнути крізь нейронні зв’язки звичайного шанувальника жахів та вдалося втілити таку модель взаємодії з аудиторією, коли в кадрі не потрібно було показувати літри крові та понівечені тіла. До речі, цей фільм також поклав початок ідеї несподіваної смерті головного героя, що стало характерною рисою багатьох майбутніх горорів.
“Крик” (1996)
Режисер: Вес Крейвен
Цю кінострічку сміливо можна назвати інструкцією про те, як людині уникнути смерті у фільмі жахів. Концепція того, що герої фільму в межах сюжету обговорюють фільми жахів та зокрема те, як у них вижити, надає “Крику” імпульс до того, яку ідею передавати своєму глядачеві. Сценарист грає з аудиторією, натякаючи глядачеві, хто може бути вбивцею. Зрештою, у кожній із частин до кінця не зрозуміло, хто ж виявиться вбивцею, що ховається під маскою примарного обличчя. Особливого жаху у цих фільмах додає ритуал, коли кілер телефонує до своєї жертви перед тим, як її вбити.