У сучасному корпоративному ландшафті ми часто витрачаємо надмірні емоційні зусилля на стосунки на робочому місці. Ми розчаровуємося через недбалих колег, хвилюємося через недотримання термінів і відчуваємо відповідальність за успіх усієї організації. Але чи справді ці відчуття варті того, щоб жертвувати своїм спокоєм, як передає Ukr.Media?
Зберігайте нейтральну позицію щодо колег
Раніше мене часто дратували мої колеги. Ті, хто виконує погано й призводить до нестандартних спільних завдань, ті, хто зазвичай пропускає дедлайни, ті, хто провокує конфлікти тощо. Тепер я досяг стадії, коли я майже байдужий.
У дуже малому бізнесі один неефективний працівник може завдати шкоди. Чесно кажучи, я мало знаю про мікробізнес і сімейні підприємства, бо ніколи в них не працював.
У відносно великих компаніях ситуація значно стабільніша. Якщо один клієнт відмовляється, відділ продажів знаходить іншого. Я не віддаю справі своє серце й душу, оскільки це було б занадто важко підтримувати. Я вважаю, що активом є сама компанія, а не окрема особа. Я даю собі та своїм колегам свободу підходити до роботи з певною відстороненістю. Останнім часом я спокійно сприймаю тих, хто недбало ставиться навіть до своїх завдань. Я не очікую надзвичайних зусиль від своїх колег. Я розумію, що люди часто надають перевагу особистому життю, а не ролі в компанії. Крім того, це факт, що люди, як правило, віддають перевагу мінімальним зусиллям у своїй роботі.
Поки що я не помітив жодних недоліків у такому мисленні, і отримав багато переваг.
Три «ні».
Уникайте перенапружень, не відмовляйтеся від лікарняних і не працюйте під час відпустки.
Був час, коли я працював на особливо жахливій роботі, напруженій і складній. До працівників ставилися як до недорогих предметів побуту. Після відходу я знайшов посаду в набагато кращому середовищі зі значно вищою зарплатою.
Мій новий бос навчив мене, що лікарняний і відпустка цілком прийнятні, і що серйозна робота не починається в п’ятницю о 17:30. Якщо ви опинилися в ситуації, коли вам потрібно поспішати, щоб виконати завдання, це вказує на проблеми з організацією процесу. Коригувати потрібно процеси, а не людей.
На будь-якій роботі я вважаю, що мене вже звільнили.
Я навмисно перестав формувати прихильність до своєї роботи чи уявляти собі тривалу кар’єру в одному місці. Навіть не маючи наміру звільнятися, я подумки готуюся до того, що колись мене звільнять (незалежно від причин).
Я стикався з роботою, де заохочувалися палка любов і відданість компанії, що майже нагадувало культ. Вони, на щастя, не співали гімни. Однак існувало тонке й підступне навчання, яке відбувалося щодня. Основний меседж полягав у тому, що звільнення звідти було найгіршим із можливих результатів, ніби біля паркану стояла черга колишніх працівників, які прагнули повернутися тощо.
Та нічого не сталося: я звільнився, я не затримуюся біля паркану, і вже тривалий час працюю деінде.
Після того досвіду я почав визнавати, що робота є тимчасовим у нашому житті. Немає справді унікальних позицій. Зрештою, ви підете. Ніхто не згадає вас, ваші проекти чи вашу важку працю.
Джерело: ukr.media
